"...чайка-чайка,,, я сокіл,,, прикрий,,, атакують... горю"

[taraskazkar.livejournal.com]

Оригинал взят у taraskazkar в "...чайка-чайка,,, я сокіл,,, прикрий,,, атакують... горю"

Мій легендарний дід (мені взагалі пощастило зі славними й видатними пращурами, ЦН), після чергового важкого поранення та другої контузії, опинився у війсках зв'язку. Порівняно з артрозвідкою то було добре місце. Теж передова, але все ж таки по нашу сторону лінії фронта...
Він рідко й скупо розповідав про те що відбувалося на тій страшній війні, проте якщо вже й розповідав, то лише важливе й знакове.
Одна історія дуже мені запам'яталась (втім він, хоть і не мав освіти, був гарним психологом і мені запам'ятались всі його історії).
Він розповідав, що коли звільняли наш край, прямо над нашим селом, в сотні метрів од нашої хати, вони забезпечували зв'язок під час великого повітряного бою. Такого бою в небі він не бачив ні до, ні після того... (у нас всі поля рясно всіяні танками, гільзами, боєприпасами й мерцями, а от літаків я не знаходив жодного)
Колись ми дивились радянський фільм про війну і він згадав той бій, уважно глянувши на нас, мовив:
- Брешуть фільми. Та й у книжках такого не напишуть. Я вам розповім. Не було ніяких "чайка, чайка, я сокіл, прикрий, атакують, горю"... Все було геть не так. В ефірі стояли тааакі відбірні мати, крики, гвалт, стогін, воплі, сльози, і мати, мати, мати ... Ніколи я не чув таакого. До спочину не забуду як кричить пілот що падає в палаючому літаку і заживо горить не в змозі вибратись... таак люди не кричать... таак навіть звірі не кричать коли вмирають... Яка там чайка-чайка ...

Так дивно. Я того не чув, не бачив і не знав. Та теж запам'ятав і буду пам'ятати. Теж до скону. Ось з вами поділився. Може ще хтось пам'ятатиме... як все було... насправді .